Трагедія тисячі маленьких «Я»


Ми засинаємо під стукіт власних сердець, гордо промовляючи «Я», але це лише помилка нашого існування. Автор стверджує прямо: єдиного «Я» не існує, ми розділені в самих собі на тисячі дрібних, суперечливих часток. Наше буття роздроблене, і цей розпад зафіксовано на сторінках книги:




  • Людина — це машина. Ми повністю керовані зовнішніми обставинами, рухаючись у напрямку найменшого опору тиску ззовні.

  • Контроль — це фікція. Спроба знищити чи замінити хоча б одну емоцію іншою приречена на крах, бо саме вони контролюють нас, а не ми їх.

  • Ілюзія неспання. Наш механізм функціонує у стані сну або звичайного бдіння. Справжнє «самосвідомість» — це лише рідкісні спалахи, які ми не здатні утримати.



Гурджиєвський аналіз трицентрової структури людського апарату — інтелектуального, емоційного та моторного центрів — звучить як ритмічний джазовий біт, що раптово обривається в тиші порожньої кімнати. Мораль тут відносна, суб'єктивна та абсолютно механістична. Окремий індивід нічого не значить для людства: якщо один стає кращим, а інший гіршим — для загального процесу це абсолютно одне й те саме.



Закон щільності та неможливість безпристрасності


Гортаючи зміст цього видання — від вправи «Стоп» до аналізу кристалізації, вивчення енергії та Четвертого шляху — відчуваєш подих абсолютної тверезості. Немає жодного прогресу для людства чи для брехуна, якщо він просто механічно говорить правду, яка не має цінності. Машина не здатна контролювати та змінити саму себе, а імпульс до трансформації має прийти виключно ззовні. Щоб знайти інші методи, потрібно знайти господаря.



У лекції від 20 лютого 1924 року в Нью-Йорку автор нагадує про непорушність матеріальних законів, де щільність кожного наступного рівня матерії подвоюється.



«Неможливо бути об'єктивним навіть тоді, коли особисто нас нічого не стосується. Такий закон, така людська натура».


Фінал цієї філософської подорожі вимагає припинити безглузді зовнішні дискусії, суперечки та спроби щось довести іншим. Гурджиєв пропонує розвернути цей інструмент заперечення та аналізу на самих себе. "Подумайте гарненько і потім вперед!" — закликає рядок на сторінці тексту, залишаючи читача наодинці з фактом власної механістичності.



«Час суб'єктивний; він залежить від асоціацій. Коли ви сидите без напруження, час здається вам довгим. Зовнішнього часу не існує; він існує для нас лише внутрішньо»,

Я от бачу, що ця думка Гурджиєва повертає нас до себе. Тренована свідомість, що існує посеред сучасної мішанини старих цивілізацій, так і хоче сказати: «Ха, все змінюється!», «Все плине...», «Рим був, а зараз його немає». Ось про це й мова — про «асоціацію», без якої час є лише витівкою нашої фантазії. Дуже цікаво, що Гурджиєв поміщає ці слова в контекст відчуття швидкоплинності часу та ще й наголошує: його можна витратити значно швидше, таким чином скоротивши собі життя.





Можна придбати, та доторкнутись до історії: Г. І. Гурджиєв. Розмови з учнями. Kyiv 1992