Начерк

Життя - це затор на дорозі перед небуттям,

де виникають випадковості,схожі на важливості.Тривалість його інколи дозволяє роззирнутися, побачити силуєти навколо, доторкнутися до дороги, омиваючись океаном, горами чи рівнинами. інколи - навіть почути себе, прожити емоції за сигналами, гудінням двигунів і вигуками незадоволення:"Чому так повільно їдемо?"

А інколи - вийти з авто,встигнути організувати лад навколо себе, який протримається до наступного просування у черзі.

Все це виглядає як дуже дивний атракціон, збудований для чогось - і щось підказує, що то ми самі ж його й збудували. Бо всього лиш помислом з нього можна вийти і побачити, що є не так уже й важко. Хоча, може, і важко. Може, і виходу нема - лише інший кут зору на ту саму чергу, той самий гудіж, ту саму дорогу, що веде туди, куди вона вже давно веде.

І так вже давно-чи недавно-завжди