Портрет лорда Байрона від молодого Гюстава Флобера

Довідка:
Цей нарис Гюстава Флобера написаний у надзвичайно юному віці — у 1835 році, коли майбутньому великому романісту було всього 13–14 років.
Перша публікація: За життя Флобера цей юнацький текст ніколи не друкувався. Вперше його видали посмертно протягом першого десятиліття ХХст

ПОРТРЕТ ЛОРДА БАЙРОНА (фр. Portrait de Lord Byron)
Він був одним із тих людей, яким притаманні високий склад думок, благородні та передові ідеї, бурхливі пристрасті, чутлива і водночас піднесена, одним словом, дивна душа; лорд Байрон був сином свого віку.

Він ні в що не вірив, хіба що в усі пороки, у якогось бога живого, що існує заради насолоди коїти зло; він ні в що не вірив, хіба що в любов до батьківщини, у могутність свого генія та в чари очей своєї коханої; все інше у світі було для нього лише забобонами, честолюбством, жадібністю.

Честь жінки ввижалася йому трояндою, але такою трояндою, чий аромат кожен мав право вдихати, мав право зім'яти її та розтоптати. У нього була сотня коханок, але любив він лише одну, та й з тією бував грубим і зневажав за шалене, несамовите її кохання. У стайні в нього завжди стояло зо два десятки коней, він їх усіх обожнював. Францію він не любив, тому що у Франції мало туманів і мало снігу; у Франції не можна, як у Венеції, дихати запашним повітрям вілл.

Він був атеїстом — і часом цілі дні проводив у церкві, занурений у безмовне споглядання або в глибокі роздуми.

Живучи в Англії, він виїжджав верхи сам, і йому подобалося гнати свою змилену від бігу витончену арабську кобилку і дивитися на дим своєї цигарки, що відносився вітром і зливався з грудневим туманом.

Він відвідував таверни, стайні, знався з кучерами; часто бачили, як він на площі боксує з грумами. Його любив народ і ненавиділа знать. Бували випадки, коли він готовий був звернутися з промовою до натовпу.

У Венеції вечорами він часто наймав гондольєра і запливав на кілька льє в море, віддаючись на волю хвиль; а повернувшись додому, скидав свій траурний костюм і проводив усю ніч, споглядаючи череп, що лежав на камінній полиці. Він любив Італію, преклонявся перед нею, як перед матір'ю чи коханою; він любив її, бо є там серця, які люблять або ненавидять, є очі, що обпалюють полум'ям кохання та пристрасті; там завжди зустрінеш прекрасну незнайомку, золоту мрію юнака; там на тебе чекає кохання або кинджал; там завжди чути звуки гітари та ніжний голос, що лунають місячного вечора над білою гладдю сусіднього озера; там, нарешті, завжди знайдеш сюжет для драми чи роману.

Для Байрона не було нічого прекраснішого за свободу, нічого ненависнішого за золото. Не раз кидався він назустріч небезпеці заради задоволення чи з марнославства і в Греції віддав перевагу смерті перед кровопусканням. Він вирушив туди, щоб допомогти відродженню понівеченої рабством країни, щоб підняти колісницю Свободи з бруду, куди її повалили тирани, і бруд цей облагородив, убезсмертив Байрона, сина свого віку

Цей короткий, але надзвичайно емоційний текст демонструє, як формувався стиль видатного французького письменника та як міф про байронічного героя впливав на тогочасну європейську молодь.