Я подумав десь восени 2025 року, що все — стоп.

Проаналізувавши період за останні 10 років у контексті сприймання реальності, я помітив дещо, що мене здивувало. Яким би цей час не був контрастним, чудовим і неймовірно жахливим, він пройшов майже непомітно у відчутті сприймання часу, і ось тут я почав думати, що ж саме я помітив:

1. Забагато голосів: забагато інтернету навколо, забагато штучного інтелекту, забагато експертів (притому, що я не шукав їх), забагато месенджерів, груп і всього-всього забагато. Все кричить, живе, гуде і взиває, як найпривітніша гетера: глянути на неї, провести з нею час та заплатити їй свою ціну.


2. І це я ще не залежний від суспільної думки, соціальних мереж і в цілому думав, що я максимально суб’єктна людина у своїх діях. Для мене було відкриттям на рівні провидіння, що я потрапив у класичну «розводку»: «створи нескінченну кількість варіантів морквин — і віслюк буде все життя обирати, яку взяти». Якщо і ти в ній, то читай далі.


3. Наслідки: пришвидшене сприймання плинності часу; стрес, з яким я чудово справлявся через високу стресостійкість, не розуміючи до цього, що це просто зайві затрати сил, які підточували мою увагу і здоров’я; втрата продуктивності як індивіда; часткова втрата суб’єктності та всі подальші наслідки від вищесказаного.

Чому це так, яка ціль, хто це робить, як так сталося, що ми живемо в такий час і з такою реальністю? Відповіді неважливі, бо це не в моїй зоні відповідальності, я на це не впливаю, а розплутувати цей клубок — це підпадання на ту ж саму «розводку».

Що я зробив:

1. Видалив усі інформаційні групи в месенджерах.


2. Можна розділити функції між телефонами або гаджетами. Умовно: усі соціальні мережі, якщо вони з якоїсь здорової причини необхідні, — на ПК, а телефон чистий. Або мати декілька телефонів, або встановити додаткове ПЗ для часового контролю. Хід думок був такий, але я все видалив, лишив два необхідні додатки й усвідомлено контролюю себе. Якщо помічу втрату контролю — зроблю вищеописане.


3. Записувати думки: потрібно контролювати себе — що в нас заходить і, відповідно, що в нас вирує. Я почав з YouTube, просто закидував рандомні думки, потім замінив це блокнотом, потім ось створив сайт, але частково користуюся всім. Навіщо це потрібно? Щоб відстежувати не свої наративи й відкидати нав’язані деструктивні маніпуляції. І перед тим, звісно, потрібно встановити, які ж це «свої». Пропоную відповісти на схожий список питань: — Хто я? — Чого я хочу? — На що Я можу опиратися як індивід? — Мої сильні/слабкі сторони? — Де я можу досягти прориву в розвитку себе у своїй оточуючій реальності? Тому це не така вже й проста робота, і простою рефлексією не обійтися — потрібно поглиблювати знання у філософії, духовних пошуках і вибудові більшої ясності розуміння «себе», щоб розуміти, що не «твоє».

Особистий надмотив

З філософської точки зору ми зараз проживаємо кінець постмодерну, а він зруйнував усі масові надмотиви (ну, або нагенерував забагато, що майже те саме). Здавалося, що це кайдани на людині — що, взагалі-то, так і було — але в руйнуванні забули про їх важливість та не навчили людей їх розрізняти чи будувати свідомо. Або ще не час, ще побудуємо. Без нього людина буде приходити до цивілізаційного тупика, добровільної відмови від життя тут, відмови від продовження роду — простіше кажучи, до цивілізаційного самогубства. Або до нескінченного, безмежного гедонізму, який буде вироджуватися в такий жах, що й у голову не прийде через нормалізацію, якщо не зрозуміло.

Приклади надмотивів, які існували раніше (широкими мазками): раннє-середнє Середньовіччя — Спасіння душі (світ грішний, людину треба врятувати); Пізнє Середньовіччя — Пізнання (Епоха Відродження); потім Просвітництво, яке переросло в Ідеологічні протистояння різних систем з прагненням контролю над людьми, боротьбою людини за автономію, пошуком фундаментального знання про світ, прагненням встановити правильний устрій світу; Надмотив подолання смерті (трансгуманізм); Надмотив ідентичності, контролю реальності. І це все прийшло в стан хаосу, де буде ще купа цих варіацій, які вже не є масовими та утилітарними для всіх.

Хтось помітить, що з одним очевидним надмотивом початку Середньовіччя все поступово прийшло в нашарування і множення. Причини, знову ж таки, не важливі — мене цікавило прояснити тему надмотиву. І що вибір між ним з очевидного перетворився на нескінченний набір бульбашок, які штовхаються між собою, кожна віруючи у свою істинність. Звичайно, можна обрати будь-який існуючий і прожити життя, віруючи в нього, звісно. Але де тут суб’єктність? Де момент творіння? З моєї точки зору, вже якщо живемо в часи, коли все ментально зруйновано (а це або вже так, або майже так), то можна спробувати збудувати свій, унікальний конструкт, який буде і виживати в тому соціумі, де я живу, і бути моїм новим свідомим ядром. Про нього розпишу в окремій статті, щоб не нагромаджувати тут.

5. Пишу ці думки/дії/рефлексії текстом. Чому? Вони напіввтраченими стають для мене після написання. Після проговорення (наприклад, на відео) цього не відбувається. Це очищує («Cleaner») і дає нову концентрацію — аналог скидання оперативної пам'яті, прочищення її ластиком і повернення на місце.


6. Перехід до аналогової техніки та особиста бібліотека фізичних книг, виписав газету.


7. Я не про втечу: я про суб’єктність проживання та освоєння навколишньої реальності. Як у фізичному житті, так і в мережі.

Далі буде.