Чи є більший розпач, ніж людина, що перетворила свою свідомість на прохідний двір для чужих ідей? Ми поглинаємо інформаційний шум із жадобою, сподіваючись знайти в ньому сенс, тоді як знаходимо лише нові рівні власного безсилля. Когнітивний фастфуд — це не сила і не користь; це ілюзія, яка заважає нам бачити "тишу". Вічний пошук, вічне поглинання інформації — про це моя мова. І якби ж то тієї, що необхідна для власного проживання... Натомість ми споживаємо шум, що подається під виглядом знань чи необхідності. Інформація заполонила все. Але чи справді без цієї інформованості ми не виживемо?

Сучасний розум — це не храм, а вокзал у годину пік. Ми задихаємося під вагою чужих слів та сенсів. «Інформаційна інтоксикація» — це лише епітафія нашій здатності до тиші. Кожна новина, кожен «тренд» — це ще один цвях у труну нашого унікального "Я", без якої неможливе жодне справжнє унікальне мислення. І доведеться займатися інфляцією свого і почутого, що в кінці кінців призведе до втрати себе як суб’єкта буття

Бути надміру поінформованим — значить бути розтерзаним. Справжня мудрість сьогодні полягає в стратегічному "невігластві". Це не втрата освіченості — це відкат, або очищення до свого духу. Психологія називає це «зниженням кортизолу», я ж назву це поверненням до первісного - тиші. Відмовитися від потоку інформації — означає відмовитися від катувань чужими проблемами, які нам не належать. Інакше виходить така схема: людина як частина певної цивілізації робить собі "ідолів" з усього, що вміє транслювати, а потім дивується наслідкам для себе ж. Такий собі "Стокгольмський синдром" у певному вираженні

• Інформаційна дієта: відсікайте зайві джерела. Думка про те, що «чим більше точок зору, тим точніше відображається реальність», уже не працює — та й працювала вона лише під час обчислень чи створення чогось у межах наукового методу. Джерел забагато: це як дивитися в космос, де кожна зірка на небі намагається порадити, якого кольору футболку тобі одягнути. Залиште собі два-три вікна у світ, а решту — закрийте ставні, на них.


• Фільтр дії: Якщо почуте не стає вашою плоттю і кров’ю, не приносить глибокого усвідомлення або не перетворюється на свідому дію — це отрута. Навіщо накопичувати те, що лише прискорює ваше ментальне гниття?


• Аналоговість: Ілюзія безмежного вибору — це катування нашого часу, нескінченне падіння крапель інформаційної води. Зніміть із себе тягар дрібних рішень: поверніться до форматів, що мають край. Як приклад, касета, вініл чи радіоефір повертають речам їхню милосердну скінченність. Стрічка рекомендацій не має дна, але фізичний носій завжди закінчується. Пошук аналогового носія — це шлях до об’єкта, а не нескінченний дрифт у порожнечі. Знайдіть порятунок у цій зупинці.


• Щеплення (Досвід скінченних медіа): Якщо ви змушені підтримувати ілюзію зв'язку з культурою мас, робіть це як пацієнт, що приймає миш'як — суворо дозовано і контролюйте це Волею. Зверніться до досвіду минулого століття: радіоефір, паперова газета, тижнева підбірка новин. Так-Так газета. Їхня головна й недооцінена чеснота в тому, що вони мають фінал. Випийте свою чашу суспільного абсурду, якщо він так необхідний вам, та перегорніть останню сторінку і повертайтеся до власної рятівної тиші, не втративши ні хвилини зайвого часу.


• Пс. Знаєте, чому стрічка не має фіналу? Щоб прискорити ваше сприйняття часу, щоб зникло відчуття контролю над ним і ви стали продуктом стрічки. "think about it"

Усвідомленість — це не про «баланс». Це про «радикальну» свободу від диктатури чужої присутності. Радикальна вона вже не через те, що ви пішли жити в ліс, а через те, що навчилися контролювати, як ви сприймаєте буття і, відповідно, як бачите реальність. Не потік контролює вас, а ви — його. Коли ви ігноруєте шум, то нарешті опиняєтеся в тій благословенній порожнечі, де можна почути власну відчайдушну тишу. Чому саме ігнорування, а не боротьба? Допускаю, що сенсу від тієї боротьби буде мало. І чим вона має скінчитись? Ми можемо істинно контролювати тільки свою волю, і це морально прийнятно, бо бажання контролю інших (навіть з ціллю допомоги) викликає питання. Адже кожен несе відповідальність за свою дію, а коли починаєш протистояння, то, виходить, намагаєшся забрати цю свободу і відповідальність в когось. А готові нести істину відповідальність, забравши її, а не просто імітувати під свою вигоду, чи користь собі? І чи взагалі можливо це? Тому і — ігнорування.

Але ігнорування — це лише перший крок, звільнення місця. Справжній сенс, сказаного мною, настає тоді, коли на місці випаленого чужого сміття постає усвідомлений вибір. Ви більше не реагуєте — ви творите. Ви ігноруєте тисячі варіантів не тому, що вони погані, а тому, що ви обрали свій єдиний. Тільки в цій безкомпромісній ізоляції від випадкового, чи не такого вже й випадкового нарешті народжується суб’єкт. У цьому й сенс вищесказаного: я писав тут саме про суб’єктність

Мистецтво жити сьогодні — це мистецтво ігнорувати все, що заважає нам бути по-справжньому нами.