Рефлексія "Інформація"

Подумав про межу
Межу споживання — споживання не пива, не віскі і навіть не бургерів, а інформації.
Інформація — це те, що необхідно, щоб вижити, жити і бути. Але де межа?
Може бути інформації стільки, що не осягнути, не сприйняти, не з'їсти — чи ні?
А якщо може, до чого це призводить, якщо тебе не вчили, не готували і не направляли в напрямку самоконтролю в цій сфері? В дисциплінарному суспільстві нас вчать, що інформація — це благо:

- знати про наукові відкриття, яке ти не повториш, не перевіриш, і яке, звісно, важливе для тебе;
- знати про життя зірки, яке умовно досяжне, але недосяжне;
- знати реакцію людини, про яку тобі сказали, що то експерт, на якусь подію;
- знати про землетрус на далекому острові, на якому ти ніколи не будеш;
- знати топ списки найкращих в будь-чому;
- знати, про що хотів сказати кожен "Ремарк" своєю творчістю;
...
Все це — інформація, яка не стане тобою або пролетить повз.

А що з цим робити? Ти інформований настільки, що з тебе висипаються факти — аж ділишся ними, щоб не зрегнути, або й сплювуєш у лице незнайкові, який не володіє таким "благом", як фактом. Так, що робити? А більше й нічого, ділитися, сплювати, може, якось використати — але частіше просто тримати в собі мертвим вантажем чи забути. Ще ти можеш раціонально інтегрувати в своє життя, в свій бізнес, в своє досягнення — це так, є користь для когось, але чи для тебе, того, хто під цим усім?
Так от, може, прийшов час навчитися межі, яка має бути для цієї інформації?
Як зрозуміти, що забагато? Як знати свою норму?
Давай через питання спробуємо це зрозуміти. Як приклад, такі питання можна розробити індивідуально, але, можливо, спробую універсалізувати:

- Чи залишається присутність чи пустота, в середині тебе?
- Чи змінює вона щось у твоєму житті?
- Чи можеш ти відтворити її через тиждень, з користю?
- Чи виникають власні питання?
- Чи можеш сказати "стоп" і реалізувати цей "стоп", в споживанні інформації?

Якщо пропустити через подібні питання те, що споживаєш — скільки залишиться, багато-мало? Може, виявиться, що межа там, де інформація перестає годувати і починає заміняти. Де ти вже не думаєш через неї, а нею думають за тебе. І тоді питання не "скільки можна?", а "навіщо я це знаю?".
А ще ж є твій час і він скінченний, а інформація безмежна.
Тоді він ще твій, час?