«Спроба вловити розумову ФОРМУ»

У жовтні 2025 року я почав формувати особистий Надмотив.

Будуючи Надмотив, який мав збалансувати сприйняття реальності спочатку через Сократичний діалог, потім додав скріплення соціального через імперативи шляхетності і прийшов до об'єднуючого ядра його, яке мало вести до «Вищого блага». Однак, оскільки цей та інші терміни використовується різними течіями філософії та містики, я додаю не його. І максимально спрощу термінологію ядра, лишаючи лаше: направленість до "Ніщо" – це певні сили й енергії, які мають на нас як позитивний вплив, так і деструктивний. Через саму направленість чи дотик до них за межами нашого буття, бо якщо б вони були в наших межах, ми б змогли їх пояснити, дослідити та зробити досліди. А так як це можна зробити лише опосередковано, і я вбачаю тут те, що вибір відсутній: ти або справляєшся з цією силою і трансформуєш її в нову «розумову Форму», або відкочуєшся до «спрощеної форми», зібраною культурою, або розсипаєшся в нігілізм – крайній (назвемо такий поетично «кінцем Ніцше») або обмежиний, який дає бути фунціональним і вважається природнім станом цивілізаційної людини, але при тому вона є зацикленим сам в собі, можливо, через страх самозбереження свідомості.
................................................
«Спроба вловити розумову ФОРМУ» – як наслідок від Надмотиву. І це межа мого знання, ось де я стою на зараз.

Розумова Форма – це манера проявленості нашої свідомості, яка може змінюватися через напрям як тільки сам на себе, тобто замкненим у існуючому бутті, так і бути направленим за його межі, умовно до "Ніщо".

Тут я не розділяю хід думки на матеріалізм і ідеалізм, а припускаю існування обох початків як різнорівневого феномену змісту нашого існування. І розгляну лише позитивний момент – коли трансформація відбулась вдало.

«Направленість до Ніщо», наголошую, є за межами буття, а всі варіації психічноно, підсвідомого, тіні тощо існують у нашому бутті. Можливо, саме це направленість створює сили, які неможливо пояснити нашими інструментами, але ми не можемо їх не враховувати, хоч і не повинні впадати у крайність, а маємо зберігати помірність у припущенні його існування. Також я не стверджую як абсолют, що воно формує чи підтримує наше буття, – це була б апорія. Тому я лишаю тільки направленість до ніщо як умову розумової Форми, яка може розвиватися без обмежень нашого буття.

Саму успішність трансформації нашої розумової Форми чи її розпад спробуємо розглянути як механізм, що є сукупністю безлічі факторів. Я не пророк і не апологет якоїсь течії думки, тому не категоричний і лише виділю кілька: не впадання у фанатичні крайності, жити з допитливістю та лишати простір для дива. Якщо ці фактори відсутні, то припускаю, що людина замикається сама в собі або у світогляді свого історичного часу.

З мого суб'єктивного досвіду, як я проживав, – це виглядало як нескінченне накопичення знань та пошук відповідей на запитання: що є істинним у цьому житті? Це схоже на безкінечне накопичання фактів. Але ці пошуки також були замкнені на собі, поки я не відчув пастку. Ця пастка відчувається як стиснення межами досвіду: увесь досвід всіх істин та усіх можливих знань не увібрати – то який сенс нескінченно накопичувати його? І трапилася трансформація, яка відкрила вікно до розширення картини світу, – вона виглядала як стрибок у «Ніщо». Причин його я не знаю. Це та апорія, яку я ще не розв'язав і продовжу шукати, проживаючи життя з використанням та розвитком Надмотиву. Можу передати відчуття, яке передувало: розгубленість, постійне порівняння, чи вірно я мислю з авторитетними для мене джерелами, та все це поколу, тобто ніби був і інтелектуально обізнаним, але боявся зробити похибку з умовним словником термінів. І все це відкинув, і просто вирішив пробувати.

Але без тих фактів будь-яка метафізика, будь-яке ніщо виглядатиме як чари, а з такою основою – це вже драбина, що веде до неї.

Можливо, подібні пошуки мав би проходити кожен, хто може мислити; можливо, ми тут саме для цього.
................................................

При всій тій невизначеності спробую раціонально зібрати можливі варіації напраленості до Ніщо.

Рівень спрощеної розумової ФОРМИ (матеріалістичний) – де сформувався її зміст через досвід, що допомагає жити і виживати у штучній матеріальній надбудові, яку створила людина: цивілізації та інших формах людського групування, та земній природі, що надають свій зміст цьому феномену. Також можливі посередні варіанти, які плутаються з різними варіаціями підсвідомих явищ та переносом на раціоналізовані пояснення змін, – дослідити та відстежити це немає змоги, мабуть, нікому на всій нашій землі.

(Я цю апорію називаю так: «Неможливо вибратися за межі киркою, яка сформована умовами існування тих меж».)

Рівень розумової ФОРМИ, що переходить межі, – який формується в лоні спрощеної Форми, але має змогу прорізати його межі через направленість до Ніщо, що трансформує його без явних настанов і не відкида спрощеної, а лише доповнює і розширює її.

Тому ФОРМА, що прорізає межі, припускаю, доступна для будь-кого, хто освоїв спрощену форму і не закрився в собі, лишив відкрите вікно:

Через витвори мистецтва, створені за умови, що автор також володіє почерком, що переходить межі, або мав інсайт, подібний до стрибка у ніщо, – тобто відчував стислість себе в рамках і, прорізаючи їх, творив.

Через моменти дотику з межами нашої спрощеної форми, що може викликати тривогу перед усім «Ніщо», а після – трансформацію через дотик із ним. Щось схоже на: катастрофа – трансформація – катарсис (нова форма, або розпад, або залишення в спрощеній формі). Через щось дивовижне, величне – космос, планети, природу, монументальні будівлі тощо. Через апорії, які розв'язуються інтуїтивно для форми, здатної переходити межі, і раціонально – наприклад, через Сократичний діалог, який приведе або до нової апорії, або до межі спрощеної форми, і залежно від охоплення та відчуття цієї межі може повторитися механізм трансформації.

Можливо, є ще варіації, яких я не врахував, – це лише часткові приклади. Мене поки що більше цікавить дотик до мистецтва як розширення пошуку, який я почав із побудови «Надмотиву».

Спроба пояснити «Через дотик до мистецтва».

Я відразу відкидаю спрощену форму – вона мало цікавить у сенсі: картина написана фарбою, в такому стилі, в такий час, таким автором, і він мав на увазі те й те. Це має враховуватися, але не має бути кінцем сприйняття. Такий рівень творінь можна назвати рекомбінаторикою (постійний перебір елементів, для підгону їх під актуальний тренд, або щоб створити новий тренд) через неприпустимість переходу за свої межі – вони зациклені самі на собі. Але деякі мають проблиски дотику до Ніщо, і екстраполюю це не лише на картини, а й на всю нашу людську творчість.

Звісно, на це потрібний час та створити собі контекст тиші чи атмосфери, яка по нутру.

Потрібний спокій тіла: жодних очікувань від витвору, жодних передвисновків. Просто розчинитися. Якщо після цього щось лишається, то і є пасаж між спрощеною формою і направленістю до Ніщо. Витвір, що його має, не замикається на своїй історії, він дає вектор за її межі. Йдучи цим вектором, трансформуєш свою форму. Це не метод і не інструкція. Я шукаю це інтуїтивно, не звіряючись ні з ким.

Додам, ще варто пробувати робите речі, які розривають буття, не звичні, але не деструктивні самі по собі:
– читати в слух будь-де
– розповідати поезію дереву
– спілкуватися з тим, що не спілкується
– спробувати щось створити самому
– спілкуватися з людьми, ніби ви на полотні картини, чи у середині пісні, чи у книзі тощо
- слухати з допитливістю дітей
-
... і так до безмежності, життя в експеременті його пізнання.
... життя не у трупі мертвої тварини, яка то розпадається, то знове збирається, як наші актуальні чи не актуальні цивілізаційні проекти, які диктують дискурс мислення.
................................................
Спрощена форма розуму – це розповідь, замкнена сама на собі: емоційне коло реакцій та досвід.

Той, що прорізає її межі, але з опорою на неї, – це момент, невидимий для раціонального, що трансформує спрощену форму. А оскільки в людини є її розум, ця форма трансформує її через нього.

Тобто зміст розумової Форми, я припускаю, наповнюється і через матеріальне, і через ідеальне, що залишає безмежну можливість розвитку. На відміну від суто матеріальної форми, де вона замикається на собі й закривається в рекомбінаториці, втрачаючи можливість розвитку і лише постійно перезбираючись під актуальний тренд, моду, культуру, – ідеалістична (прорізаюча) не має ні моди, ні залежності від чогось. Вона розширює спрощену форму до країв можливого і звільняє її від ціпка її норм.

Це може пережити як творець, так і споглядач творіння.

Можливо, далі я зможу глибше це все дослідити, можливо, детальніше описати, але поки що це межа, яка й так змінила мене. Я слухаю, бачу, сприймаю ширше, ніж рік тому. Коли я починав цей шлях Надмотиву, я навіть припустити не міг, що буду шукати якесь «ніщо», розумову форму чи під таким кутом споглядати мистецтво.